Не традиційний диспут, як в нас заведено на "Крейді", а просто можливість висловити все, що вам подобається і не подоюається в на нашому сайті. (може використовуватись замість гостьової книги, може - замість паркану біля університету)

Так собі просто зайшов і прочитав оце http://krejda.ukrwest.net/news.php?newsid=197 про фест "Тарас Бульба". Мені цікаво, чи журналіст, що був там, справді намгався розібратися що до чого? Який на фіг Поліщук, які От Вінта? Вони були не просто поза конкурсом а не більше, не менше, ніж просто гостями фестивалю. Нє, панове, я, хоч і був там три дні п'яний, але більше за цього "обозрєватєля" запам'ятав з того дєла. Хоч перевіряйте, трим-дим, хто про шо пише. Ваш назаіше Саунд, "Za Biкном"

Smak vashoho sajtu nadtyj, aby joho obhovor'uvaty. Ludy dobri, teksty misc'amy tezh. A ot pro stan litkrytyky pohovoryty vart....

Презентація третього числа літературно-мистецького часопису "Молода Україна" відбудеться в підвалі п'ятого корпусу Могилянки (на руїнах "Останньої барикади") 30 вересня о 18.15. Адреса: вул. Волоська, 8/5. В програмі акції - презентація нової книжки Світлани Поваляєвої "Ексгумація міста" та виступ львівського гурту "Королівські зайці". P.S. Людям у фраках, краватках і вечірніх сукнях ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО з огляду на андеграундно-джинсовий антураж.

ЛітЕр-фЕст "Time AUтора" * приурочений до 33-річчя головного "культреваншиста" - поета в законі Романа Скиби. 27-28 жотня: походи митців у народ (студентський). Акції в Могилянці та в Універі. Аудиторія цільова, тому час і конкретніші координати не актуальні. 28 жовтня: гала-вечір фестивалю (за сумісництвом - презентація четвертого числа літературно-мистецького часопису "МОЛОДА УКРАЇНА" **). Час і місце: 18.00, Київська організація Національної спілки композиторів України (вул. Пушкінська, 32). Передбачається крута тусівка поетів і бардів з різних полісів рідної держави (Ніжин, Харків, Хмельницький, Львів, Полтава, Ужгород, Суми). Серед них: Дмитро Добрий Вечір, гурти "Ворождень" і "Веранда", сестри Тельнюк, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк etc, etc, etc... На акції роздаватимуться слони, дипломи та премії лауреатам "Культреваншу". P.S. Вхід вільний, але кількість місць обмежена. Просимо публіку приходити якомога раніше (або з килимками для сидіння на підлозі). Ведучий Усього Роман Скиба. ------------------------------------------------------------------------- *ЛітЕр-фЕст "Time AUтора" - новий фестивальний проект програми "Культреванш". **Презентація "МУ" № 4 буде присвячена Романові Скибі.

Скажімо слово про Жадана. І про статтю на Крейді. Мене навіть трохи здивувало прагнення авторки так відчаєно захищати мат в літературі. Це з огляду на власну її персону, яка в цій маленькій державі також приховатися за псевдонімом не може. Я сказав би на її місці, що шановний Огошник відстав від літератури на цілих два етапи. Раніше бо мат в літературі, вустами того самого Подерв'янського, допоміг дійсно залишити "чужу колію" і перейти у наступ. І досі сприймається в рамках тої творчості з захопленням. Але ж тепер уже, коли мат став дешевим засобом примазати себе до найпрогресивніших, найпрогресивніші, нарешті, забили на мат, він знову випливає у статус моветона, мавр зробив свою справу... А ось Жадан просто завис між цими двома тенденціями, залишаючись інколи приємним мистцем, але все ще бравуючи... Ну що ж, чи є ще Жаданові що кому довести цим - залишимо міркувати Жаданові. А то виходить: мати-алкоголікам, вірші - цивілам, а банки - Стаховському...

www.molodaukraina.org

Оце ось дійшли руки до новел пані Оксани. Ну - це якось неправильно, що у людини залишилися такі враження від України... Ніби-то і реалістично намальовано, і все, але - ну не така якась Україна, звісно, не така процвітаюча, якою її на УТ-1 показують, але такого суму... Хоча, я ж розумію прекрасно цей стан полювання за власними позитивними емоціями... Це дуже знайомо, це хвороба-тест на належність до думаючих людей. Але, здається, вже з'являється якийсь імунітет...

28 листопада о 17.00 в приміщенні Літмузею відбудеться авторський вечір поета в законі Романа Скиби.

Бачу купу рівненських письменників, поетів і прозаїків. Та, мабуть, сильно вони вже сором'язливі. Шифруються, підпільно десь тусуються. Відчути, що такі взагалі існують можна хіба що на Крейді, де вони ще так-сяк трохи замельдувалися. А так щось не чути про їхні "заходи" у Рівному. Пасивні вони якісь. Чи бояться правди, що про них можуть сказати інші. Бояться реальності і оцінок тверезих творів своїх. Давайте знати про себе. Не будьте нудними, ви ж творчі люди. Доведіть це...

Людоньки !!!! Мені дуже потрібна інформація про сучасну київську поезія, тобто 1990-2003 роки. Це може бути критика, статті...ваші думки. Дуже бі хотілося, щоб ви так таки змогли мені це надічлати. Дуже просю. fekla@avoska.com.ua Завчасно спасибі...

П'яте число літературно-мистецького часопису "Молода Україна" вже можна знайти на сайті http://www.molodaukraina.org

Ви тут зачепили наше ЛІТ. По-перше, слово "куля" в назві пишеться з великої літери, по-друге, відразу видно, що людина творів наших не читала: солоденькі-то? Буває. Але отруйні. Бісті та Елфі

Розпочав роботу прес-центр "Клубу поезії" метою якого є висвітлення у засобах масової інформації, як всеукраїнський так і регіональних, літературного життя в Україні. Якщо ви бажаєте щоб про роботу вашого літературного об"єднання, гуртка, центра дізналося найбільше людей надсилайте до нас інформацію про вашу діяльність та творчі плани. Нас цікавить: проведення літературних вечорів, презентація та випуск нових книжок, книжкові виставки, літературні конкурси, семінари, акції та т.ін.Все, все, що вважаєте цікавим. Крім цього, у нас є свій сайт, де ми можемо розміщувати вірші, прозу, оповідання як початківців, так і "важкоатлетів" у літературі. Наша адреса: 03055, Київ-55, а/с 12, прес-центру "Клубу поезії". e-mail: miyas@niko.kiev.ua http:// poetyclub.com.ua

Всіляко розрекламований “Суд на суржиком”, що має відбутися 1 червня в Молодому театрі (Прорізна, 17) о 18.00, виявився акцією абсолютно протилежною назві. Замість суду і, відповідно, засудження суржику готується його привселюдна РЕАБІЛІТАЦІЯ. Виявилося, що до складу свідків з боку захисту суржику залучено набагато численніші сили аніж до групи засудження. Захищати суржик збираються Іван Дзюба, Лесь Подерв’янський, Микола Вересень, Микола Жулинський, Олесь Ульяненко, Світлана Поваляєва, Андрій Кокотюха, Анатолій Погрібний, Микола Княжицький, Павло Солодько, Олександр Ірванець, Олександр Євтушенко, Олександр Хоменко, Юрій Онух, Богдан Жолдак (головний адвокат), а засуджувати його будуть лише Іван Андрусяк, Тарас Федюк, Ігор Римарук, Олександр Пономарів, Юрко Покальчук (головний прокурор). Як ми бачимо на захист суржику стали не лише авангардисти Ірванець, Поваляєва, Ульяненко, поціновувач бранної лексики Подерв’янський, а й відомі літературознавці Іван Дзюба та Анатолій Погрібний. Суддею на так званому “Суді” виступатиме ніхто інший як Олесь Доній (він же керівник Асоціації захисту української культури ”Український світанок”, яка і виступила ініціатором та організатором даної акції). Так от Доній в своєму часописі “Молода Україна” ще кілька місяців тому вмістив власну статтю під промовистою назвою “Хай живе суржик!”, де вже обґрунтував необхідність реабілітації цього лінгвістичного феномену. Враховуючи, що більшість учасників акції захисників суржику входить до керівних органів Конгресу української інтелігенції, Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України, можна припустити, що київська українська інтелігенція, яка раніше всебічно привселюдно боролася з суржиком і вважала його вплив згубним на літературну мову, ініціює зміну ставлення громадськості до цього явища. Така раптова і радикальна зміна тактики україномовної інтелігенції поки що не зрозуміла, але, очевидно, що це якась продумана політика з далекосяжними намірами.

· За правое дело Первый украинский общественный суд над «суржиком» (смешанная речь из двух языков) состоится 1 июня 2004 года в Киевском академическом молодом театре. Вход будет бесплатным. Организаторы рассчитывают, что в зале на 400 зрителей мест хватит всем желающим. Как заверила «Сегодня» пиар-менеджер организаторов суда Татьяна Стельменчук, даже если придет больше народу, устроители попытаются разместить всех – то ли дополнительные стульчики поставят, то ли еще что-нибудь придумают. В какой форме будет проходить процесс, пока не разглашается. Известно только, что это будет театрализованное представление с участием таких известных «суржиконосцев и суржикофобов» - свидетелей со стороны защиты и обвинения, - как Лесь Подервьянський, Мыкола Вересень, Сергей Жадан, Александр Пономарев, Александр Ирванец и др. Прокурором выступит писатель Юрий Покальчук, а адвокатом – театральный режиссер Богдан Жолдак. Приговор зачитают 12 присяжных. Организаторы собирались пригласить на акцию и Верку Сердючку (Андрей Данилко) – как наиболее яркую «звезду» «суржика», однако не успели вовремя раздобыть контакты артиста, так что популярной проводницы на суде, скорее всего, не будет. Елена Лукина, Газета «Сегодня», СРЕДА, 19 МАЯ 2004 ГОДА

АПЕЛЬСИНОВЕ ЧУДО Скрик жагучого сонця сколихнув прірву неба й вона посипалася розмаїтими скалками на здичавілі зіниці блюзнірства, а через сито бистроногих промінчиків спадав грайливий дощик втіхи на усміхнені голівки дітей. Спалах апельсинового зорепаду розпік вкрадене вугілля на потилицях безсоромників та освітив нації вірний шлях до свідомого пізнання. Помаранчевий рай обігрів скривджених і знедолених та „спокушав” жовтогарячою ластівкою помилково загублених у тунельній зоні, а скуйовджений змій - невіглас застиг скрючений у безнадійному смороді власної нікчемності та безумства й труїв божий світ від безсилля. Поглянь! Цей світ такий замалий – для нього, для його іржаво-гнилих зубів, що точать жили добротного заліза. Цей світ такий завеликий – для нас, для нами створених добра і краси, як Бог є вічним в Любові. Любі мої! Кохайтеся у помаранчевих пахощах перемоги! Народжуйте дітей з очима, без остраху розплющеними Правді, Свободі й Світові! Ми разом в ці дні й назавжди!

Люди!!! Будь ласка, дуже хотілось би дізнатися вашої думки... Я українську літературу читаю на так давно, й орієнтуюся в ній поки що не дуже. Нещодавно прочитала в одній статті, що сучасна українська література зазнає значного впливу з боку рок-культури... Було б дуже цікаво дізнатися про це більше. Якщо маєте щось сказати з теми чи порадити прочитати, щоб побачити цей вплив, будь ласка пишіть. Буду дуже вдячна!

Хочу розповісти дивовижну історію, повідану мені одним видатним у минулому футболістом, гравцем київського "Динамо" і збірної СРСР. Англійці, творці футболу, як відомо, стали чемпіонами світу всього лише одного разу - в 1966 році, і то завдяки нашому співвітчизнику. Фінальний матч Англія - ФРН як бічного арбітра судив покійний Тофік Бахрамов з Баку. У додатковий час він зарахував англійцям гол, якого не було (на кіноплівці при сповільненому повторі добре видно, що відбитий щаблиною м"яч не перетнув лінію воріт). Підійнявся шум. Завила вся західнонімецька преса. "Найн Тофік!" - рябіло на кожній газетній смузі, на кожній мюнхенській огорожі. Вимагали навіть розриву дипломатичних відносин з СРСР. Бідного Тофіка після приїзду з Англії негайно ж викликали в Кремль. У величезному кабінеті сиділо четверо: Брежнев, Подгорний, голова спорткомітета і чомусь посол ФРН. Всі було до нестями п"яні. Тофік сів, мимоволі випив запропоновану йому чарку, не маючи сил угамувати дрібного, зрадницького тремтіння в колінах. "Скажит мне, гер Бахрамов, - раптом вимовив посол, втупившись в порожній пивний кухоль і осоружно сміючись, - за что вы помогайт англичан? Ведь они убили в граждански война ваши двайсат шест бакински комиссары?" - "Так, всіх розстріляли до беніной матері, - підтвердив Брежнев, що ледве ворочав язиком, - шо ж ти Тофік, насправді?.." У кабінеті повисла важка тиша. "Леонід Ілліч... я..." - переляканий Бахрамов спробував встати. "Ти сиди, сиди, Тофік, пий..." - почав було зніяковілий голова спорткомітета. Але у Тофіка раптом округлялися очі від люті. "Ах, ти, сучара! - скрикнув він і плеснув з чарки у фізіономію німця, - а де був ти, коли твої смердючі СС катували мого брата Назіма?" Проте йому вже заламували руки двоє міцних хлопців, що випірнули з книжкової шафи. "Ферфлюхтер азербайжаніше швайн" - сказав посол і, обмінявшись рукостисканням з Подгорним, вийшов, шатаючись, витираючи серветкою залите горілкою лице і піт на щільній лисині... З тих пір Тофіка на змагання такого рангу не посилали, а збірна ФРН, пропустивши наступного разу Бразилію, потім виграл чемпіонат світу. А ще через багато років ім"ям Тофіка Бахрамова назвали головний стадіон Баку. І коли збірна суверенного Азербайджану грала на ньому відбірковий матч чемпіонату світу з англійцями, на майках більшості англійських фанатів було написано: "Yes Tofik!"

ТАТО ТА ДІДУСЬ поема Щелепу вставну залишивши у чашці, дідусь мився, готуючись спати. Тато газету читав у креслі та мацав свої волохаті груди. Дідусь мив розпухлі ноги. Таз відображав його лисину. І поступово заснулий за газетою, – видно, зморив його обід, тато здавався щасливим та красивим. Мліли жуки в павутині гарячій. У радіо співав, надриваючись, Кобзон. Вили джмелі. А над дідусевою дачею післяобідній володарював сон. Спали дерева та улоговини. Задушливий туман наповзав із степу. Лисий пес дядька, що потонув, миролюбно дрімав на ланцюзі. Тато дихав важко і глибоко, так, що газета тряслася. Снився баранячий бік осоловілому лисому собаці. Дідусь вимився. Спека полудена віка стулила, і у сні сам командарм легендарний Будьонний промайнув перед ним на коні. З шаблею в руках, з піснею Кобзона на вустах, дідусь знову переслідував ляха – мертвий падав зарубаний лях. Раптом дід прокинувся і влучною рукою радіо зрубав: «Ох, і коли ж дадуть мені спокою ці кобзони! Ці прокляті жиди навигадували нам усілякий твіст!..» Тато втрутився: «Не чіпай Кобзона! Файний співак і народний артист!» Дідусь татові відповідав матом, тато топтав його щелепу в тазу. У вікна квітковим несло ароматом. Вітер кріпшав, провіщаючи грозу. До вечора дід замісив ще тесту, кур обскуб, підморгнувши: «Хай не нудьгує сортир!– татові сказав. Той відповів: «Добре!» Тато принишкнув та сказав як завжди: «Голодний я такий, що пару корів з’їв би, наприклад, майже не напрягаючись». Чарку портвейну відправивши до глотки, рожевий дідусь пукнув злегка. Грибом заївши сріблясту горілку тато відзначив: «Зараза, міцна!» Дідусь був філософ і попащекувати за чаркою любив: «Такої горілки і сам Ющенко, як ти вважаєш, здається, не пив!» Тато йому: «Не бачу резону, щоб не тріснути ще! Що ж Ющенко… Та певно і Кобзон не пив…» Дід обережно схилив голову. Дідусь був за щелепу в тривозі: тато порядно випив вже. «Бач, – казав він, – у газеті пишуть, шо індійські доги із завиванням напаскудили в Бангладежу! Я їм скажу: руки геть від В’єтнаму!..» – тато волав, підливав собі дід. І пригадав погану маму тато прим’яв під собою стілець . Дідусь сховався у сортир. Услід йому кинувся лисий пес. У небі піднімався місяць, як наречена. Тато заснув – здолала його горілка. Вночі, похміллям змучений, гірке життя проклинаючи своє, тато відшукав найближчу чашку, сунув напотемки її під струмінь. Довго висмоктував воду, насолоджуючись, але за дідову щелепу раптом зачепився зубами. І з огидою, на ніжність схожею, він потоптав її трохи знов, і втопивши її в сортирі, руки умив та пішов спати. Вранці болісно і поступово тато прокинувся і похмуро гикав. Дідусь, у чорних трусах по коліно, каламутний розсіл з діжечки хлебтав. Завив, з огидою на дідуся дивлячись лисий пес, що нагадував покійного дядька і перейняв звички його. Похмелилися залишком портвейну, милися, свербілися і чистили дім. Щелепу, відмиту благоговійно, дідусю в рот засадили насилу. «Тісно в роті їй!» –дідусь мовив, сміючись над собою і віддалився у туалет, немов шахтар, що йде у шахту. Тато над ним посміявся і, набиваючи рота, думав: «Старий у мене алкоголік! Років дев’яносто вже п’є!» В цей же час дідусь, важливо сидючи в сортирі, думав: «грішний я, горіти мені в пеклі!» Про пригоди дідуся з татом, добрий читач, закінчимо на тому. Але я пропоную таке завдання, друг мій читач, вирішуй без образ: чи не на твоїй порядній дачі такий тато з портвейном сидить? Поряд з тобою він спить на ліжку і поїдає обід. Чи не за твоїм столом, сидить такий дід? Чи можливо положення таке? Чи потрібно родичів цих терпіти? Тут я, читач, прощаюся з тобою і не сподіваюся, що зустрінемося надалі.

Щодо рівненських митців, то дійсно було б цікаво з ними поспілкуатися. А я недалеко від Рівного живу. І це місто для мене рідне... Щось би написала розумне, та гн хочеться якось... Думки лише про сенс цього дурного існування... яке зветься життям